Ілля Клейнер. Серія "Холокост" (народ. у 1938 році в Москві. Живе та працює в Потсдамі, Німеччина)
Майстер, чиї роботи прикрашають зібрання відомих колекціонерів в усьому світові, в центрі уваги тримає Людину в усьому різноманітті її життя. Не залишаючись осторонь людського горя та страждань та споконвічних проблем людства, створив цикл робіт, присвячених Голокосту. Ці полотна часто нагадують плакати або гасла - такий гостросоціальний стиль його картин, де митець використовує прийоми алюзії та метафори. У його творчості тема Голокосту перегукується зі світовою історією та проблемою антисемітизма.
Поліна Чижевська
Молода російська художниця створила цикл графічних робіт про Освенцим після спільного відвідування групою художників та літераторів музею Освенцима. Побачене глибоко вразило художницю, хоча вона знала про Катастрофу не з чуток, це був її особистий біль:"Чотирнадцять моїх рідних загинули у Бабиному яру. Кров давала сили писати, хоча це було важко... Писати про страждання - означає страждати самій..."
Усі малюнки виконані у червоно-чорних кольорах: газові камери, що димлять, виснажені голодом та хворобами в'язні...
"Реквием Холокосту" Вагіза Адельшина
Подорожуючи Польщею, В. Адельшин від старої польки почув вражаючу історію про Йозека (єврея з гетто, якому вона намагалась допомогти) і вирішив написати його портрет. Потім митець побував у єврейському музеї та поїхав по таборах Освенцим та Майданек. Протягом подорожі у нього накопичилось багато начерків. Художник вирішив показати страждання не лише одного єврея та зробив ескіз метр на метр, але виявилось неможливим показати Катастрофу на такому невеликому полотні. Так з’явилась картина розміром 10 на 7 метрів - результат чотирирічної праці петербурзького художника, татарина за походженням. Зліва оркестр ув’язнених, яких змушували грати в той час, коли знищували інших євреїв, а потім і музикантів розстрілювали. У центрі - повстання у Варшавському гетто. На задньому плані - потяги, що доставляли євреїв у концтабори.
Вачаган Погосян. Серія «Холокост»
Молодий художник з Вірменії написав багато полотен, що відображають біль геноциду свого народу. Знаючи, що народ Вірменії - не єдиний, що зазнав таких страждань, митець не зміг залишитись байдужим до цього горя:"Я знаю, що очі дитини, переповнені жахом, не мають національності, що плач матері над трупом зарізаної дитини на всі мови перекладається однаково... Моя зброя - мої полотна. Я маю надію, що завдяки ним у світі стане менше байдужості..."