ЩО ТАКЕ ГОЛОКОСТ

Голокост (англ. Holocaust – усеспалення; Шоа (іврит) – катастрофа, нещастя) – загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 мільйонів чоловік) внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їх посібниками у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 рр. (в нацистській фразеології – “остаточне вирішення єврейського питання”). Після приходу до влади в 1933 році Гітлер починає проводити послідовну державну політику антисемітизма. У нацистській ідеології важлива роль відводилась "єврейському питанню". Расова теорія, покладена в основу нацистської ідеології, стверджувала, що німецький народ є народом вищої, арійської раси, і тому він нібито має право на панування над іншими народами. Відповідно до цієї теорії, слов’яни як «нижча раса» мали бути поневолені, а євреї як «недолюди» – винищені в першу чергу.

"Остаточне вирішення єврейського питання" в Німеччині, а пізніше і в окупованих державах, передбачало декілька етапів:

Перший етап (1933–1939 рр.) З установленням нацистської диктатури в Німеччині антисемітизм став державною політикою Третього рейху.  1 квітня  1933 нацисти організували по всій країні «бойкот єврейських магазинів і товарів», кілька днів поспіль євреям присвоїли статус "неарійця". Євреї планомірно виключалися з державної служби, шкіл та університетів, медичних закладів, армії та судових закладів. Вони виключались з громадського життя країни, їх економічна і політична діяльність заборонялася законами. 10 травня 1933 року у Берліні відбулося масове спалення книжок, написаних "неарійцями".

Антиєврейська кампанія досягла апогею після прийняття в 1935 році так званих Нюрнберзьких законів, які фактично позбавили євреїв Німеччини всіх політичних та громадянських прав. У жовтні 1938 року почалось перше масове виселення євреїв (у першу чергу громадян Польщі) з Німеччини. Продовженням стали єврейські погроми, що прокотилися Німеччиною 9-10 листопада 1938 року і увійшли в історію як "Кришталева ніч". Загони есесівців і юрби нацистів нападали на єврейські будинки, грабували, калічили й убивали: було спалено та зруйновано більше ніж 1400 синагог Німеччини, пограбовані єврейські будинки, крамниці, школи, 91 єврей загинув, десятки тисяч були відправлені до концтаборів. "Кришталева ніч" стала початком катастрофи європейського єврейства.

Другий етап (1939–1941 рр.) антиєврейської політики почався із завоювання Німеччиною Польщі. Євреї всіх окупованих Німеччиною країн підлягали реєстрації, їх зобов'язали носити пов'язки або нашивки з шестикутними зірками, платити контрибуцію та здавати коштовності. Особливими наказами євреїв позбавили джерел прибутку, їх почали відправляти на примусові роботи, у трудові табори. З осені 1939 року почали створюватися спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах поблизу великих залізничних станцій. Туди ж переселялись євреї з прилеглої сільської місцевості. Найбільше гетто розташовувалось у Варшаві (на його невеличкій території, що становила не більше ніж 4,5% міста, в жахливих умовах голоду та антисанітарії проживало близько 450000 євреїв). Такі гетто, створені нацистами в роки Другої світової війни, були задумані як «проміжні станції» на шляху євреїв у табори смерті. З лютого 1942 року, після Ванзейської конференції, почалися масові вбивства євреїв на території Польщі. Для цього на території Польщі створювалось 6 таборів смерті (у Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжеці та Освенцимі). Освенцим (Аушвіц), де використовувались газові камери та крематорії, став страшним символом Голокосту: тільки тут загинуло більше мільйона євреїв з 27 країн.

Третій етап (з 22 червня 1941 р.) "остаточного вирішення єврейського питання" почався разом з нападом гітлерівської Німеччини на СРСР. На території Радянського Союзу так само створювались гетто, найбільшими серед яких були Львівське гетто (409000 осіб, існувало з листопада 1941 по червень 1943) і Мінське гетто (близько 100 000 осіб, ліквідовано 21 жовтня 1943). На території СРСР не було таборів смерті, єврейське населення знищувалось, як правило безпосередньо в місцях його проживання спеціальними військовими підрозділами «айнзацгруп», які мали відповідні інструкції, матеріально-технічні засоби, ідеологічну підготовку. Відповідно до директив Гітлера, на окупованих радянських територіях євреї розстрілювалися нарівні з партійними активістами і комісарами, партизанами та саботажниками. Зрозуміло, що масовий геноцид позначився, в першу чергу, на цивільному єврейському населенні: жінках, людях похилого віку, дітях, які залишилися на окупованих територіях. Масові вбивства здійснювалися за визначеним планом: у встановленому місці заздалегідь копали великий рів (часто його копали приречені на смерть), на краю якого гітлерівці вишиковували групи євреїв, змушували їх роздягнутися і потім розстрілювали кулеметними чергами. Поранених закидали землею разом із живими. У Литві, Білорусі, Україні з’явилися численні братські могили (символом знищення євреїв Радянського Союзу став Бабин яр).

У 1942 році було знищено більшість євреїв Східної та Центральної Європи і значна частина євреїв Західної Європи. Успішний наступ радянської армії на ряді фронтів в 1943 році, зміна ситуації після Сталінградської битви і поразки армії Роммеля під Ель-Аламейном спричинили прискорення темпів розправи нацистів над євреями. Швидке просування радянських військ на захід змусило есесівців гарячково ліквідувати останні гетто і робочі табори і замітати сліди скоєних у них злочинів. Спеціальний підрозділ (Зондеркомандо-1005) займалося спаленням трупів на місці масових розстрілів. Поспішно були ліквідовані майже всі гетто і табори, ще залишалися на території Польщі, України, Білорусі, Латвії та Литви (так, наприклад, після придушення повстання у вільнюському гетто останні кілька тисяч євреїв були 23 вересня 1943 відправлені в табори в Естонії); почалася масова відправка єврейського населення з Італії, Норвегії, Франції, Бельгії, Словаччини та Греції в Освенцим, яка тривала до жовтня 1944 року. Останню масову операцію проти євреїв, знищення євреїв Угорщини, нацисти почали в травні 1944 року.

Опір Голокосту

Євреї не були покірливою масою, яку вели на заклання. В таборі смерті в Освенцимі 135 грецьких євреїв підірвали два крематорії, знищили декількох есесівців, перерізали колючий дріт і вибралися за межі табору. Багатотисячний есесівський персонал табору протягом години придушував повстання сотні в'язнів. Повстання євреїв спалахували також у Треблінці, Заксенхаузені, Собіборі. В останньому повстанці знищили 16 нацистів.

За підрахунками істориків, з гетто, трудових таборів і ешелонів, направлених у табори смерті, втекли майже 160 тис. чоловік. Більшість із них загинула – до партизанських загонів добирався в середньому один із п'яти втікачів. Тисячі євреїв боролися в партизанських загонах, у тому числі й окремих єврейських, на території від України та Росії до Італії та Франції.

Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто. Створена тут Єврейська бойова організація придбала невелику кількість зброї, організувала підпільне виготовлення ручних гранат і бомб. 18 січня 1943 року підпільники зчинили гітлерівцям відкритий збройний опір і не дозволили відправити на знищення чергову партію в'язнів гетто. 19 квітня, застосовуючи артилерію і бронемашини, нацисти почали планомірну ліквідацію гетто. У ході повстання, що продовжувалося до 16 травня 1943 року, загинуло 7 тисяч єврейських бійців, що віддали перевагу смерті, а не покірності. Разом із ними брали участь у повстанні і загинули представники польського народу.

 Праведники Народів світу

- це пересічні громадяни Польщі, Голландії, Франції, України, Росії, Білорусі та багатьох інших країн, які, ризикуючи своїм життям, рятували і врятували життя багатьом євреям. Без допомоги місцевого населення – українців, росіян та інших – євреї не мали шансів на порятунок. У сучасному Ізраїлі їх, представників багатьох народів, називають Праведниками народів світу. Щоб увічнити пам'ять про рятівників, традиційно висаджують алеї Праведників.

Жертви Голокосту

За критеріями ізраїльського Інституту Катастрофи і героїзму Яд Вашем жертвами Шоа вважаються ті, «хто жив на окупованих територіях в умовах нацистського режиму і був знищений/загинув в місцях масових розстрілів, в таборах, гетто, у в'язницях, в притулках, в лісах, а також убитий при спробі опору як учасник партизанського руху, підпілля, повстання, при спробі нелегального перетину кордону або втечі, від рук нацистів і/або їхніх посібників». Крім того, до їх числа входять ті, «хто перебував на захоплених територіях і убитий/загинув в результаті прямого зіткнення з озброєними силами Німеччини та її союзників, в результаті бомбардувань, втечі, під час евакуації в 1941-42 роках».

Традиційно жертвами Шоа вважаються 6 мільйонів євреїв Європи. Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу. Проте повного поіменного списку жертв не існує. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивезення або знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. У Національному Меморіалі Катастрофи та Героїзму «Яд ва-Шем» в Єрусалимі зберігаються персональні документи, що свідчать про приблизно 4 мільйони жертв, поіменно ідентифікованих. Неповнота даних пояснюється тим, що часто єврейські громади знищували цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б повідомити імена загиблих. Війна розкидала людей, і ті, що вижили, відмовлялися повідомляти про своїх рідних як про померлих, сподіваючись на зустріч з ними. Величезну кількість людей було знищено на окупованій території СРСР, куди доступ зарубіжним дослідникам був закритий і де говорили про загиблих просто як про «радянських громадян», замовчуючи їх походження.

Меморіали Голокосту

Трагедія Голокосту назавжди залишилася страшним уроком і грізним попередженням усьому людству. У пам'ять 6 млн. євреї, що стали жертвами нацизму, зводять меморіали, пам'ятники та стели, відкривають музеї у багатьох країнах світу.  Митці знову і знову звертаються до трагічної та болючої теми Голокосту, створюючи свої шедеври.